На запитання, як почувається сільський голова, коли його обирають на цю посаду, він відповідає не одразу: – Коли громада виявила довір’я вперше, це можна було навіть розцінювати, як прагнення її до чогось нового.
Обираючи ж вдруге, виборці вже бачили, що зроблено за першу каденцію. А от коли більшість віддає голоси ще й втретє, це вже дійсно можна розцінювати як довір’я, за яке залишається лише дякувати всім і працювати на віддачу.
Далеко не кожному з сільських голів пощастило так на цьогорічних виборах. Тож обрання В. М. Соколюка третій раз сільським головою можна розцінювати як своєрідну подяку людей за його ставлення до проблем громади впродовж двох попередніх каденцій.
Розуміє, звичайно, Віктор Миколайович, що тим самим громада покладає на нього ще й неабияку відповідальність.
Хоч зробити щось на селі у наш кризовий час не так просто, дещо йому таки вдавалося. Але тільки-но зайшла про це мова, як він враз перевів її в інше русло, водночас запевнивши, що робилося все, насамперед, завдяки дружним, працьовитим жителям сіл Осіївки, Малої Киріївки та Партизанського, які завжди і у всьому підтримували його. Наприклад, так і організували гуртом вуличне освітлення майже на всій території громади, тоді як в інших селах це дається з великими потугами.
У його характері йти назустріч труднощам. Наприклад, грошей хронічно не вистачало, а він поставив за мету за всяку ціну зберегти бюджетну сферу у тому стані, в якому вона була і домігся свого.
За характером Віктор Миколайович, здається, досить спокійний. Але як тільки бачить щось не те, обов’язково «загоряється» і зробить все, щоб змінити ситуацію на краще.
Йому не позаздриш – два населені пункти, хутори протяжністю 14 км, а тут будинок культури, дві клубних установи, а також медичні, дві школи й дитсадок – це багато більше, чим володіють інші територіальні громади. Тож обрання сільським головою в черговий раз сприймає і як зобов’язання зробити щось нове і значиме.
Характерною особливістю очолюваної ним територіальної громади є те, що чимало хто з її жителів працював у Гайвороні. І такі навіть тримаються якось відособлено, ніби общиною. Але і з ними йому завжди вдавалося знаходити спільну мову. З оглядкою на минуле це можна було б навіть назвати своєрідною школою Соколюка.
Всього було, звичайно, за попередні роки. І обурювався іноді, і висловлювався відверто. Але характерною ознакою при цьому є те, що робив це завжди сміливо, бо був впевнений у своїй правоті.
Тож і люди відповідали йому тим же. Тепер, каже, що все життя дякуватиме долі, що звела його саме з цією громадою. Він навіть затрудняється кого б конкретно назвати своїм наставником, бо завжди звик радитися зі всіма, як за щось мав братися. Адже жоден з сільських голів, на його думку, не в змозі відстежувати за всіма перемінами, які нині відбуваються.
Його трудовий стаж 27 років, з них дев’ятнадцять – вчителював – починав перший рік у Баланівці, а потім весь час у Малій Киріївці. Коли працював у школі, то погоджувався з колегами щодо важкої вчительської долі. Тепер же вважає, що вчителям ще можна позаздрити, бо перед ними діти, які хочуть їх чути і бачити. А от сільському голові доводиться вести себе часто по-іншому, організовувати свою школу виховання. Соколюк вважає, що будь-хто, працюючи з людьми, повинен бути, насамперед, педагогом, психологом, організатором. З громадою можна вирішувати всі проблеми, як тільки вміти знаходити з її представниками спільну мову, підвести їх до цього, а ще – правильно дати оцінку зробленому.
Іноді навіть з нічого він прагнув зробити щось корисне.
Наприклад, як розбирали ферму на відділку радгоспу, то матеріал з її стін Віктор Миколайович використав, щоб підсипати грунтову дорогу. З напівзруйнованої швейної майстерні організував обрядову залу для односельчан.
Знайшлося також місце і приміщення для ДКУ, де тепер можна змолоти зерно на корм худобі.
Своєрідною візиткою даної громади є хіба що значна протяжність її території – до 14 кілометрів від крайніх хатів. Причому, одна половина її орієнтована на Гайворон, а інша – на Бершадь. Однак йому вдається і в цьому випадку згуртовувати людей на добрі справи. Суботники по благоустрою, наприклад, тут стали нормою.
Дехто вважає, що успіх сільського голови залежить, насамперед, від того, скільки грошей має сільська рада.
Можливо і так, однак не менше він залежить і від того, хто ними розпоряджається.
Жаль лише, що роки минають непомітно і швидко. Вже і його донечка встигла закінчити університет, і син здобуває вищу освіту. У програму мінімум за прожитих ним п’ятдесят років він, за його словами, нібито вклався. Однак у планах надалі ще он скільки має намір зробити.
Найперше, ставить за мету, щоб курсував шкільний автобус, а також з райцентром треба налагодити надійне автобусне сполучення. Дедалі гостріше постає проблема як не газифікації населених пунктів, то хоча б їх електрифікації, як це зроблено у Серединці. Тож ставить за мету і її вивчити. А в тім, хіба все перерахуєш?
Тож бажаємо Віктору Миколайовичу, щоб збулися усі його задуми та мрії. З роси і води Вам, шановний ювіляре!
Павло КУШПЕЛА.
Бершадська районна рада та райдержадміністрація щиро вітають з 50річчям Осіївського сільського голову Віктора Миколайовича СОКОЛЮКА У цей святковий день від усього серця бажаємо здоров'я, щастя і добробуту Вам і Вашій родині, великих успіхів і здобутків у всіх справах на благо розквіту Вашої територіальної громади, наснаги, натхнення, довгих років життя та вірних друзів.
