Онисю Петрівну зі знаменною подією вітали двічі – у неділю на Маланки, в день її народження, і у середу. Перший раз на родинне свято до О.П. Пікайкіної завітали Устянський сільський голова В.В. Фіщук, керівник місцевого сільгосптовариства, депутат районної ради П.Г. Марущак, односельці. Приїхала з Києва й дочка Ніна з сином.
Людно було в хаті Онисі Петрівни і в середу. Голова РДА О.Ф. Снігур зачитав вітального листа Президента України. Зі столітнім ювілеєм О.П. Пікайкіну вітали й сільський голова, представники господарства, родичі, сусіди. Вони сказали іменинниці багато теплих слів, вручили їй скромні подарунки.
Виховувалася Онися в багатодітній сім’ї – в неї було три брати і одна сестричка. Коли народилася найменшенька – померла мати. Онися, друга за віком в сім’ї дитина, доглядала всіх, як мама. Пережила війни, голод і весь час невтомно працювала – у полі, на фермі. А у вільний час мазала хати глиною. Мабуть, не знайти в селі такого обійстя, де б не трудилися її руки. Та й після виходу на пенсію ще 15 років працювала коло січкарні.
Онися Петрівна разом з чоловіком Дмитром Яковичем (нині покійний) виховали доньку Ніну й сина Віктора. Дочка з сім’єю живе в Києві, а син доглядає матір. У Віктора дружина померла. У свій час він закінчив технікум в Гайвороні, працював на електротехнічному заводі. В ювілярки є два внуки і два правнуки.
Онися Петрівна три роки тому ще добре ходила, а тепер ноги підводять, та й недочуває. Незважаючи на свій поважний вік, на довге і тяжке життя, вона зберегла в душі тепло і сердечність, любов до людей. Секрет її довголіття – в способі життя, рисах характеру, ставленні до людей. Бог дав О.П. Пікайкіній віка, і вона навіть у сто років вміє радіти кожному прожитому дню.
Зичимо ювілярці здоров’я, щастя, радості і благополуччя.
Василь ВЕРБЕЦЬКИЙ
