П’ятого червня відзначає піввіковий ювілей син Мойсея Павловича Анатолій, який теж заслуговує, щоб про нього розповісти читачам.
Коло тих чи інших обов’язків огортає все життя кожну людину.
Різниця хіба що у тому, що у всіх вони різні. Якщо вести мову про життєвий шлях Анатолія Мойсейовича, то вони взагалі були і залишаються особливими. Скинути їхнє покривало, після завершення робочого дня чи у вихідні, йому вдається хіба що на дачній ділянці, яка тоне у зелені і пахощах на мальовничому березі зеленогайських боліт, посеред яких, кажуть, є місця, де ще і до сьогодні не ступала людська нога. На ній чималий сад, урожаю з якого вистачило б не на одну сім’ю.
Усе це, звичайно, давалося працею, до якої йому не звикати, бо ще семикласником почав працювати в колгоспі – був навіть їздовим. І не тому що не було на що жити, а заради того, що дуже хотів купити мотоцикл. І домігся свого.
Далі було одне з перших у його житті підвищення – працював шофером. Аж поки тодішній сільський голова Володимир Сидоренко не зупинив його і не вручив прямо на дорозі повістку в армію.
Скуштувавши солдатської каші, вже по-іншому почав дивитися на навколишній світ. Після служби в армії одразу ж пішов на роботу в міліцію, закінчив Ладижинський технікум з відзнакою, а потім здобув ще і вищу юридичну освіту. Був дільничним інспектором міліції, начальником відділення дільничних інспекторів, працював у відділенні по боротьбі з економічними злочинами, поки у званні майора міліції не пішов з посади начальника відділення на заслужений відпочинок.
Та не з того він роду, щоб залишатися без діла – одразу ж пішов головним спеціалістом з охорони праці та трудових відносин в управління праці та соціального захисту населення райдержадміністрації, де трудиться і донині. Тож, як і раніше, у міліцейські будні, знову захищає інтере си людей. Не так багато його ровесників, у кого було б тридцять два роки державної служби.
Чи не найяскравішим періодом у його трудовій діяльності були роки роботи дільничним інспектором у Бирлівці. Тоді якраз почало діяти антиалкогольне законодавство, тож роботи було багато. І хоч працівників міліції у нас недолюблювали завжди, на перших на ту пору альтернативних виборах бирлівчани одноголосно проголосували саме за його кандидатуру у депутати сільської ради. Він був один такий дільничний на всю область.
Похилу у селі пам’ятають досі, і те, як у його кімнаті збиралися дружинники. Через них знав усю оперативну обстановку, тому і розкриття злочинів було стовідсотковим.
У сім’ї теж все гаразд. Через місяць виповниться три десятиліття, як живуть у парі з дружиною. Гордість батьків – їхній син Анатолій, який характером весь у батька. Не можуть дочекатися на невістку і онуків – він обіцяв женитися у першу ж неділю, як здобуде вищу освіту. Як закінчив факультет менеджменту в Уманській академії, почали навіть радіти, але син заявив, що хоче стати ще і юристом.
Тільки почали радіти, як він ним став, отримавши диплом з відзнакою, як син заявив, що з невісткою знову доведеться потерпіти, бо навчається ще й у Державній академії управління при Президентові України. Живе і працює у Києві.
Усамітнюючись на лоні природи, Анатолій Мойсейович, безумовно, складає плани на наступні роки, щоб залишити такий же гарний слід на землі. Зозулі ж, яких тут вистачає, наввипередки відраховують йому вік. Тож побажаймо і ми, щоб накували вони побільше років.
Павло КУШПЕЛА
