Довелося пережити і холод, і голод, смерть матері та найстрашніше пекло людства – війну.
Страшну подію, що забрала у вічність багато друзів та військових побратимів.Закінчивши школу, Ганна Усатюк стала студенткою Вінницького технікуму торгівлі. А через кілька років, як одна з кращих студенток 3-го курсу, була направлена на виробничу практику до Києва.
Пройшла її успішно і вже жила надіями повернутися додому в рідне подільське село та зустрітися з сім’єю.
Але не все у нашому житті трапляється за велінням серця, страшна звістка прогриміла над усім народом – війна.
Що має бути, 18-річна Ганна навіть і не думала. У складі протипожежної дружини гасила пожежі на вулицях Києва, вартувала на об’єктах. Наприкінці літа 1941-го стала бійцем одного з добровільних партизанських загонів, що рухався до лінії фронту, яку перейти так і не вдалося. Повернулась до Києва і терміново була направлена на підготовку в партизанську спецшколу в Пол - таву. В кінці серпня у складі партизанської групи Дмитра Юхимовича Безпалька ви - їхала в Кременчук для підпільної роботи.
Життя закрутило. Куди тільки не закидало нашу ювілярку! З партизанськими дорученнями, не думаючи про небезпеку, об’їздила велику територію. Довелося пережити важке поранення, рабську працю в Німеччині. Як вижила, Ганна Омелянівна і сама не знає, Бог допоміг. Відтак і своєю найголовнішою бойовою нагородою вважає життя.
Після визволення з полону 24 березня 1945 року потрапила до діючої армії на посаду воєнного перекладача.
День Перемоги партизанка, учасниця бойових дій Ганна Усатюк зустріла далеко від рідного села, додому ж повернулася лише в жовтні 1945-го...
Післявоєнні роки були також важкими, але вижила, вистояла, змогла… Ми пам’ятаємо своїх героїв, які здобували важку Перемогу заради нашого життя.
Щиро вітаємо Вас, Ганно Омелянівно, з ювілеєм! Здоров’я, довголіття зичимо ще на багато років. Низький Вам уклін!
Тетяна БОНДАР.
