Кілька останніх років трудиться у робітничому колективі Одеської ТЕЦ, хоча досяг уже сімдесятичотирирічного віку, та й здоров’я все частіше підводить. Більшу частину свого досить активного трудового життя йому довелося провести у довготривалих відрядженнях не лише по різних містах України, але й Молдови, Білорусі, навіть далекої Греції.
До сказаного додам – ця людина є моїм найкращим другом ще зі шкільних років, і дружба наша триває й понині. Щороку, приїжджаючи на свою малу батьківщину, він обов’язково вже протягом багатьох десятиліть мене відвідує. Тож коли доводиться чути, що дружби назавжди не буває, категорично це заперечую.
Швидкоплинно минають роки… І щоб не запізнитися, я й вирішив розповісти читачам про цю мужню, відповідальну, добропорядну людину з робітничим гартом і безмежно закохану у свою професію – монтажника.
Закінчивши Пилипонівську середню школу (нині Бершадська школа №2) у 1956 році Федір Євстафійович Цуканов, після невдалої спроби вступити до вишу, пішов працювати на місцеву меблеву фабрику. Та коли розпочалися монтажні роботи на новозбудованій ТЕЦ цукрозаводу, без будь-яких вагань одразу ж перейшов у колектив монтажників, які були прикомандировані трестом «Південтеплоенергомонтаж». Саме з 1958 року він і поріднився надовго з цим авторитетним і специфічним трудовим колективом.
Більшість односельців не схвалювала його вибору. Адже майже кожна сім’я із давнього російського поселення старообрядців колишньої Пилипонівки доволі професійно займалась вирощуванням баштанних культур. І славились вони цим вмінням не тільки у нашому районі.
Та Федір у своєму виборі був незламним.
Розпочавши робітниче життя слюсарем, він досить швидко освоїв суміжні професії електро-, газозварювальника, слюсаря-турбініста. З кожним роком зростала потужність нових енергоблоків, підвищувались вимоги до спеціалістів. Монтаж такого устаткування вимагав підвищення й удосконалення професійних знань та навиків. Відтак, у період монтажних робіт на Молдавській ТЕС, Федір вступає, а згодом і закінчує заочно Дністровський енерготехнікум.
З 1971 року Федір Євстафійович працює майстром-виконробом по монтажу котлотурбінних блоків та іншого устаткування машинних залів. Він був не просто виконробом, який здійснює лише керівництво колективом, а тим майстром, який ще й виконує найскладніші монтажні і наладочні роботи.
Приміром, в Україні він здійснював монтажні роботи на першому блоці Чорнобильської АЕС, Криворізькій, Запорізькій, Трипільській, Калуській, Бурштинській, Одеській ТЕС. У Білорусі – на Березівській, у Молдові – Кишинівській та Молдовській ТЕС. На Вінниччині виконував монтажні роботи на Ладижинській ТЕС, Бершадському (на жаль, колишньому) і Городківському цукрозаводах. Окремою сторінкою у трудовій біографії Федора Цуканова є виконання нашими спеціалістами під його керівництвом протягом п’яти років завдання уряду колишнього Союзу по монтажу обладнання двох потужних теплових електростанцій «Кардія» та «Амендіон» у Греції.
У підсумку Цуканов брав участь у монтажі 37 енергоагрегатів. Протягом багатьох років його портрет був на Дошці пошани, а ім’я навічно занесене у Книгу пошани Київського тресту «Південтеплоенергомонтаж».
Постійний осілий спосіб життя у героя моєї оповідки настав лише у 2004 році, після 35-річчя перебування у виробничих відрядженнях. Разом із дружиною Оленою, з якою зустрівся у Дністровську під час будівництва Молдавської ТЕС, вони виростили двох синів, які нині живуть і працюють у Канаді. Мають трьох онуків. Під час відпустки Федір із дружиною відвідують своїх дітей. Крім того, як не було б складно, Федір вважає своїм святим обов’язком кожного року відвідати місця поховання своїх батьків, що свідчить про його вихованість та синівську вдячність.
При наших зустрічах я завжди дуже уважно вислуховую цікаві розповіді про побачене ним у Греції та Канаді. Приміром, дуже тепло він згадує про доброзичливе ставлення греків до представників колишнього Радянського Союзу. Наводить приклад – коли щоденно йшов на роботу чи з роботи, то усі мешканці вулиці обов’язково і дуже ввічливо першими вітались із нашими робітниками.
Розповідав про свої багаторазові довготривалі (місяцьдва і більше) гостювання у дітей в Канаді – вразила його законослухняність канадців і тамтешній стан екології.
Обидва його сини, ніби змагаючись, намагались показати батькам якнайбільше усіляких культурних місць та історичних пам’яток країни, яку вони обрали місцем свого проживання та роботи.
Стосовно екології взагалі і санітарного стану зокрема, як у містах, так і у зонах відпочинку на природі, з нашою країною порівнювати ніяк не можна. Як пильно Федір не придивлявся, ніде не міг зафіксувати наявність сміття, хоча би недопалка або ж маленького папірця.
Відомо, що Канада – країна двомовна. З цього приводу мій товариш навів приклад сім’ї старшого сина, де зростають троє внуків. Вдома вони спілкуються російською або українською, а за межами дому – вільно англійською та французькою мовами.
Усі канадці – від малого до старого – в силу своїх можливостей, але обов’язково займаються будь-яким видом спорту.
З усього почутого мені залишилось лише поставити самому собі запитання: «А чому ж не так у нас?».
Наприкінці розповіді хочу побажати другові ще довгих років активного трудового життя і ще багато цікавих вражень. Усіх земних благ його надійному тилу – дружині Олені та щастя по життю їхнім чудовим синам – Геннадію та Олександру, внукам.
Думається, що школа і земляки завжди гордитимуться Федором Цукановим, а моя розповідь знайде своє місце в музейній кімнаті школи №2.
Адже своїм життям він сповна довів, що є гарним сім’янином та відповідальним висококваліфікованим спеціалістом і може слугувати за приклад для нинішнього та прийдешніх поколінь.
Юрій ЦІНЧИК, член НСЖУ, м. Бершадь.
