Ще змалку білява дівчинка мріяла стати вчителем. Старанно навчалась і після закінчення восьмирічної школи впевнено вступила до Балтського педучилища. А з одержанням диплома і направлення охоче поїхала працювати до села Виноградного, що в Березівському районі Одеської області. Тут молоду і талановиту вчительку одразу ж помітили і через декілька років призначили на посаду директора школи. Проте душа Галини Іванівни завжди рвалась до батьківського порогу, і в 1980 році ще молодою, але вже з досвідом, повернулась у рідне село.Тут вийшла заміж за мудрого і турботливого Анатолія Колісниченка. Доля прихильна до цих щирих і працьовитих людей.
Вони мають гарну сім’ю. Виховали двох розумних дітей, дали їм освіту.
Донька Олена продовжила справу матері і сьогодні очолює один із найбільших та найуспішніших дошкільних закладів району – Флоринський дитячий садочок «Колосок». Син Віталій закінчив Кіровоградський національний університет. Батьківська любов до праці в повній мірі передалась енергійному хлопцеві, який сьогодні є власником СТО.
У Лісничому Галина Іванівна спочатку дарувала свою любов дітям початкової школи, чим заслужила величезний авторитет і повагу не лише дітей і колег, а й жителів усього села. З часом заочно закінчила Одеський університет імені Мечнікова. За неабиякі організаторські здібності, ініціативність та рішучість, високу професійність була призначена заступником директора в 1993 році, а через десять років – директором Лісничанської школи. Будучи керівником, завжди ставилася з повагою до колег і з любов’ю до дітей. Мудра, ласкава, чуйна і привітна жінка навчила і випустила в світ із добром у серці не одне покоління діточок. Вони, навчаючись у старших класах, а потім і у вишах, частенько прибігали до Галини Іванівни, щоб поділитись як успіхами, так і невдачами. І кожного разу вона знаходила ті потрібні слова та поради, які додавали їм наснаги і сили. Загалом 30 років віддала Галина Іванівна рідній школі, її дітям та шкільному колективу.
З 2010 року ветеран педагогічної ниви на заслуженому відпочинку. Проте любов до людей, живого спілкування (а великою мірою і недостатній рівень учительської пенсії) сприяли тому, аби разом із чоловіком Анатолієм зайнятися вирощуванням та продажем різноманітних овочів.
Тож тепер разом вони чують від людей слова вдячності за якісний товар, вирощений із любов’ю.
Сьогодні Галина Іванівна каже, що своє життя присвятила дітям: спочатку учням, потім власним, а тепер – онукам. У неї їх троє: Денис, Артем і Дашка. Всі вони – її гордість та потіха. Разом вчать віршики, читають казки та співають пісень. І хоча проживають внуки не в Лісничому, проте немає такого дня, щоб вона не поспілкувалась із ними по телефону, не запитала про те, які оцінки приніс зі школи Денис, який віршик вивчив Артем та як пройшов день у Дашки. Незважаючи на повсякденні турботи, Галина Іванівна ніколи не забуває про своїх рідних, близьких, колег та просто знайомих. І ось тепер, з нагоди ювілею, висловлюємо щиру подяку за любов і доброту, за чуйність, щедрість та велику людяність і щиро зичимо міцного здоров’я та багато сонячних днів, наповнених Вашою добротою.
Від імені колег – Дмитро СОКУР, директор Лісничанської школи.
