...З’явилася дівчинка на світ Божий у переддень свята Катерини у с. Водяному Синельниківського району Дніпропетровської області у сім’ї колгоспників. Вона була першою дитиною, окрім неї, в батьків з’явилося ще троє.
Жили бідно. Батько залишив своє здоров’я на дорогах Другої світової війни, тому основний тягар лягав на плечі матері. Маленька Катя пішла у перший клас у рідному селі, а у сусідньому – закінчила десятирічку. У 1954 році, склавши успішно вступні іспити, стала студенткою Мелітопольського інституту за спеціалізацією біологія, хімія та основи сільськогосподарського виробництва. Після закінчення навчання направлена на роботу у Бершадський район, а саме – в Михайлівську середню школу. Проживала на квартирі завгоспа Омеляна Повторенка. У той час, дякуючи наполегливості директора школи Петра Бойка, розпочалося і будівництво нової школи.
Педагогічний колектив з радістю прийняв молоду колегу, яка потрапила у велику школу, де на 1964 рік нараховувалося 519 учнів. Були парні класи, для учнів із сусідніх сіл працював гуртожиток, діяла й вечірня школа.
Катерина Артемівна була неодноразово класним керівником та завжди відвідувала сім’ї дітей зі свого класу. Вона була однаково справедливою до всіх учнів. Єдиний критерій для неї – знання, якими володіла дитина. Переживала за кожного, бідкаючись перед колегами, що не всі з її учнів люблять хімію.
У шкільній програмі велика увага приділялася сільськогосподарському виробництву, були уроки з автосправи, електрифікації. За школою було закріплено 75 га орної землі, 1,5 га шкільних ділянок, де організовувалися шкільні виробничі бригади, пізніше табори праці та відпочинку. На шкільному подвір’ї стояла сільськогосподарська техніка, працювала шкільна майстерня.
Було у Катерини Артемівни і позашкільне життя. Біля сільського клубу її не раз бачили в парі з односельчанином Володимиром Кущинським, з яким згодом і побралася. Крім шкільних турбот, додалися сімейні. Народила первістка – сина Юрія. Не без допомоги односельців, на виділеній земельній ділянці, побудували з чоловіком власне житло, де Катерина Артемівна мешкає й досі.
Щоб полегшити навантаження батьків, забрала до себе молодшу сестру Галю, яка тут закінчила школу.
Згодом у сім’ї Кущинських народився ще один син, якого назвали Олегом. Чоловік Катерини Артемівни працював на різних посадах, та найдовше – головним бухгалтером у місцевому господарстві. Це була зразкова сім’я, де панували взаємне порозуміння та повага.
Роки пролетіли, сини виросли, закінчили виші, створили власні сім’ї, роз’їхалися, чоловік помер… Не забувають про свою вчительку колишні учні, вітають з днем народження, професійним святом, запрошують на зустрічі випускників.
Незважаючи на вік господині та перенесену важку операцію, будинок Катерини Артемівни та присадибна ділянка завжди прибрані.
Займається жінка і городництвом: вирощує в парничках різні сорти помідорів. Найбільша радість, коли до неї з’їжджаються діти та внуки. У такі дні вона нагадує ту молоду вчительку, яка приїхала в село ще в 1959-му.
В її трудовій книжці всього два записи – про прийняття на роботу та звільнення у зв’язку із виходом на пенсію. Катерина Артемівна має багато різних відзнак та найбільша – велика вдячність тих, кому вона допомогла знайти свій шлях у житті, навчила поважати інших.
Микола РУДИК, випускник 1964 року Михайлівської середньої школи,
член Національної спілки журналістів України,
лауреат премії ім. В.Думанського,
громадський кореспондент, с. Михайлівка.
