На знімку (зліва направо): Галина Онуфріївна Єрмолаєва, Людмила Павлівна Князєва, зять ювілярки Леонід, Ганна Парфентіївна Рудь і її дочка Марія. Фото автора.
Оселя була переповнена найщирішими словами вітань.
Одне з них закінчувалося словами, що ми будемо просити у Бога, щоб надалі щасливою була її дорога, не випадкове. Про яке там щастя могла іти мова у роки її юності, коли дванадцятирічною залишилася сиротою.
Щоб вижити, не тільки сама змушена була ходити на роботу з Війтівки у Бершадський цукровий завод, а і водити з собою ще й восьмирічну сестричку. Бувало таке, що їли навіть жом, пекли млинці з нього.
А чого було варто пережити війну, голодомори?
Більш-менш почало вирівнюватися її життя аж у 1947 році, коли вийшла заміж, народилося четверо дітей.
Один з її синів – Михайло Григорович – живе у Поташні, у свій час очолював поташнянське господарство, дочки Марія і Фросина живуть у Бершаді, син Павло – у Війтівці, на батьківщині своїх батьків.
Незважаючи на все прожите і пережите, усім своїм дітям Ганна Парфентіївна зуміла дати раду. Тепер бабуся проживає у найстаршої своєї дочки Марії і зятя Леоніда у Бершаді.
Все було цього дня в оселі ювілярки – квіти і найщиріші слова побажань, вітальна листівка і, звичайно ж, подарунок від ветеранської організації.
Та найголовнішим, як на думку автора цих рядків, є все-таки те, що навіть у настільки непрості теперішні дні не забувають у нас про людей похилого віку. Вони завжди були і залишатимуться для нас усіх прикладом, як долати, переживати труднощі, життєві негаразди.
Тож з роси і води вам, Ганно Парфентіївно. Бажаємо зустріти ще і столітній ювілей.
Павло КУШПЕЛА.
