На знімку: родина Синявських. Фото 1942 року.
Два рази обирався депутатом Верховної Ради Української РСР. А мама, Уляна Микитівна, теж була великою трудівницею, працювала і в ланці, і на інших роботах. Та найбільшою її турботою були шестеро дітей. Піклувалася про них щоденно, як і кожна мама. І проливала сльози, коли не завжди могла діточок нагодувати. Найбільше довелося пережити під час війни, коли їхали в евакуацію, потім жили зовсім близько від Сталінграду. З великим труднощами поверталися додому. Одна сестричка захворіла і померла.
Інших дітей доля розкидала по світу. Всі вони стали гарними, працелюбними людьми.
Двадцять п’ять років тому мама пішла з життя. Діти пам’ятають свою неньку, завжди згадують її добрим і щирим словом. А одна із сестер, Фросина Іларіонівна, написала про маму вірш. Він недосконалий з літературної точки зору, але є в ньому такі щирі і проникливі рядки: Чом та зозуля не кує? Бо не баче, Як її донечка за мамою плаче.
Рідну могилу, як хату свою,
Раненько я квітами кругом обсаджу.
Матусю рідненька, ти горя зазнала,
Добра ти не мала, його й не чекала.
Сядем разом ми всі біля могили,
Згадаєм, про що колись говорили...
Можливо, ці слова допоможуть читачам згадати і свою матір...
