– Вузькоколійка наша справді нерентабельна, – каже начальник залізничної станції
Бершадь Іван Ананійович Місюрко. – Судіть самі: квиток з
Бершаді до Гайворона коштує одну гривню 63 копійки, а з
Бершаді до Рудниці – дві гривні 24 копійки. Скажіть, де ви ще бачили такі низькі ціни? До того ж, більшість наших пасажирів – це пенсіонери, пільговики. До речі, цього року, як ніколи, Бершадська райдержадміністрація повністю перерахувала залізниці кошти за перевезення пасажирів пільгових категорій. А таких у нас за добу набирається до п'ятдесяти чоловік. За обсягом пасажиропотоку ми стабільно тримаємо друге місце після станції Гайворон. Останнім часом нам вдалося отримати два нових комфортних вагони, ще три перебувають на ремонті. Маємо достатню кількість рейок і шпал для того, щоб підтримувати дорогу в належному стані.
Колектив станції
Бершадь невеличкий – разом з начальником усього шість чоловік. Добре знають свою справу і працюють на совість чергові станції Петро Григорович Кострич, Олексій Іванович Русавський, Дмитро Іванович Божок.
На станції два білетних касири – Євгенія Спиридонівна Римарчук і Тетяна Миколаївна Гладій. В яких же складних умовах доводиться їм працювати! Окрім того, що обслуговують пасажирів на поїзди приміського сполучення, вони також реалізують і квитки попереднього продажу у всіх напрямках, в тому числі й в країни СНД. Але на станції комп'ютера нема, касир годинами "висить на телефоні", намагаючись додзвонитися до диспетчера, який знаходиться на станції Шевченково. І якщо вдалося з'єднатися (і не тому, що зв'язок поганий, а просто таких станцій на одного диспетчера з десяток), то тоді касир вручну виписує квитки, відрізає талони, як це було ще за радянських часів.
– Комп'ютер нам потрібен, як повітря, – зізнається Тетяна Миколаївна, за роботою якої автор цих рядків спостерігав майже протягом дня, – адже тоді можна було б продати квитків в десятки разів більше. Значно легше було б не лише нам, касирам, а й пасажирам, які по півдня, а то й більше, чекають результату.
Начальник станції каже, що комп'ютер мали встановити ще наприкінці минулого року, але в країні проходили виборчі баталії, і щось там не спрацювало. Станції конче потрібен і телефон, який замовк ще сім років тому. Іван Місюрко запевнив, що комп'ютер і телефон незабаром будуть на станції.
Попри ці негаразди станція
Бершадь живе, тут періодично навіть проводиться косметичний ремонт приміщень. Колись, правда, тут вирувало більш активне життя – приймали контейнери, вантажі для підприємств і організацій міста, навколишніх сіл. Але, як кажуть, все тече, все міняється.
Вузькоколійка – це тепер рідкісне явище, майже екзотика. Підтвердження цьому – туристи з Німеччини, Італії, Голландії, Греції, які щороку подорожують цими місцями. До паровоза, що працює на вугіллі, чіпляють кілька вагонів і іноземці неквапливо їдуть вузькоколійкою. Їм це дуже цікаво, вони фотографують цю диковинку, знайомляться з подолянами, нашим чарівним краєм. Для наших же людей тут нічого дивного нема. Для багатьох з них, як було сказано, це просто дорога життя.
Незважаючи на те, що останнім часом значно збільшився парк власних автомобілів громадян, залізниця була, є і, мабуть, ще довгий час буде найпопулярнішим видом транспорту, бо він найбільш доступний і надійний. А якщо згадати ще й те, що багато віддалених населених пунктів не мають регулярного сполучення навіть з райцентрами, то значення залізниці взагалі важко переоцінити. Напередодні Дня залізничника хочемо привітати усіх працівників цього виду транспорту з їх професійним святом, щиро побажати їм добра, щастя, успіхів у житті, а пасажирам – приємних поїздок!
Василь ВЕРБЕЦЬКИЙ,
м.
Бершадь.
