Бабуся часто згадує себе в моєму віці, розповідає мені про своє життя. А дідусь лише тихо зітхає – він у мене неговіркий, але коли вже щось і скаже, то кожне його слово на вагу золота. (Бабусині слова не менш цінні, просто їх більше).
Мабуть, я вношу в їх життя деяку свіжість, їм ніколи не буває скучно. А я... Завдяки обставинам, за яких живу з ними, знаю чого хочу досягти і що мати.
Бабуся і дідусь все життя віддали заводу (там і познайомились), а ще – один одному. Заводу вже нема, а вони все ще разом (у березні виповнилося 44 роки). Я теж хочу і знаю, що потрібно для цього, бо головний секрет – взаєморозуміння. Саме воно постійно панує в нашому домі.
Іноді сама дивуюсь: чому людям за 60 так важко зрозуміти моє покоління? Невже так складно збагнути, що ми ще просто не знайшли себе? Мабуть, допомогти не можна, бо ми відштовхуємо всіх, однак розуміння і підтримка нікому не заважають. Мені їх ніколи не бракувало вдома. Можливо, тому я стверджувала і буду стверджувати: якими б різними покоління не були, спільна мова між ними завжди існує.
Юлія ШЕВЧЕНКО,
учениця 11-Б класу Бершадської ЗОШ І-ІІІ ступенів №2.
