Що може бути трагічнішим для дитячої душі, коли батько – „тільки по вихідних днях”.
Згадую своє щасливе дитинство – тато, мама, я і сестричка. Яке щастя, ми всі разом! Збираємо в лісі гриби, ми ще зовсім малюки і з кожним знайденим грибком біжимо до тата: „Тату, а це маслюк, а це лисичка..?”.
Адже він такий розумний, все пояснить і захистить, з ним так безпечно і впевнено, і нам так радісно та весело.
Не треба з вітрин магазинів ні дорогої ляльки, ні плюшового ведмедика, коли поруч тато і мама, люблячі, турботливі, коли можна гратися з найвірнішою подружкою – сестричкою.
Нам завжди було сумно розлучатися з мамою і татом, коли вони йшли на роботу, а ми – в дитсадок.
Проте скільки радості, коли знову були всі разом, і коли батьки подарували нам ще одну сестричку.
Нині, дорослими, ми вдячні своїм батькам за дитинство, за їхню витривалість, за те, що ми не почули того найстрашнішого слова – розлучення.
Наталія ЯКОВЛІВА.
м.
Бершадь.
