Чим платити пенсії майбутнім пенсіонерам?

Проте одна справа вводити в оману виборців, видаючи їм явно нездійсненні обіцянки, інша – безвідповідально засовувати під сукно проблеми, які чим далі, тим болючішими ставатимуть для суспільства.
Безперечно, брак реформ у пенсійній системі – одна з проблем, яку наші політики протягом багатьох років відкладають на майбутнє. Вони не бажають казати правду про те, що неврегулювання цього питання матиме тяжкі наслідки для всіх громадян країни вже в найближчому майбутньому.
В Україні маємо нині так звану солідарну пенсійну систему. Сьогоднішнє покоління працівників через внески до солідарної пенсійної системи забезпечує виплату пенсій тим, хто досяг пенсійного віку.
При збереженні такого порядку в майбутньому, осіб, котрі перебувають у працездатному віці зараз та які згодом досягнуть пенсійного віку, мають забезпечувати наступні покоління працюючих.
Але, на жаль, світові тенденції, особливо в розвинутих країнах, невтішні: співвідношення кількості працюючого населення до тих, хто вийшов на пенсію, дедалі погіршується.
Тобто з кожним роком працюючим все важче забезпечити фінансування пенсій. Головними причинами цього вважається зменшення народжуваності та зростання середньої тривалості життя тих, хто досяг пенсійного віку.
Повною мірою ця тенденція знаходить своє відображення і в Україні.
Уже зараз, за даними Держ комстату (станом на 1 січня 2008 року), на 1000 осіб працездатного віку припадає 649 осіб непрацездатного віку.
Керівники держави мають чесно сказати суспільству, що без проведення пенсійної реформи, зокрема вирівнювання пенсійного віку для чоловіків та жінок, скасування системи пільгового виходу на пенсію (дійшло до абсурду, коли здорові чоловіки на законних підставах мають право виходити на пенсію в 40-45 років) та загального підвищення пенсійного віку, не обійтися.
Ми й без того відстали з пенсійною реформою щонайменше на дев'ять років.
Справа в тім, що в період з 2000-го по 2008 рік на пенсію виходили люди, котрі народилися у 1940-1947 роках. Зі зрозумілих причин таких пенсіонерів було значно менше, ніж раніше й пізніше. Відповідно зараз відбуватиметься зворотний процес – зростатиме кількість осіб, що досягли пенсійного віку, тому істотно збільшуватиметься навантаження на Пенсійний фонд та Державний бюджет – як єдине реальне джерело покриття дефіциту пенсійної системи.
Проте найгірше, якщо пенсійна реформа зводитиметься лише до підвищення пенсійного віку. Потрібно змінювати всю соціальну систему в Україні, створюючи мотивацію людей до здійснення внесків, що забезпечуватимуть гідну старість, подовження праце здатного віку та підтримання здорового способу життя.
Нагальна потреба в реформуванні пенсійної системи не означає, що підвищувати пенсійний вік конче необхідно вже з цього чи наступного року.
Очевидно, що в умовах економічної кризи робити це взагалі недоречно. Коли відбувається скорочення робочих місць, тримати на роботі людей, що мали б виходити на пенсію, недоцільно. Запускати процес підвищення пенсійного віку потрібно з моменту виходу економіки з кризи та зростання попиту на робочу силу, тобто не раніш як 2011-го чи навіть 2012 року. Зараз потрібно лише прийняти відповідні законодавчі рішення.
Це досить тривалий процес – оптимальним вважається щорічне підвищення пенсійного віку на півроку. Якщо пенсійний вік зростатиме до 65 років, то для чоловіків цей процес розтягнеться на 10 літ, а для жінок – на 15.
Економічна криза спонукає політичні еліти одних країн до реформ, що зроблять їх сильнішими та спроможними відповідати сучасним викликам, інших – до спроб пересидіти, перечекати, скористатись моментом і щось украсти. Але в такої еліти об'єктивно немає майбутнього, адже структура економіки залишатиметься деградованою та примітивною. А це зрештою обернеться крахом для тих, хто до цього призвів.
Борис КУШНІРУК (УНІАН).