Серед визначальних і доленосних досягнень нашої держави – проголошення незалежності 24 серпня 1991 року. Тож вітаю, Україно, тобі двадцять! Мене тоді ще не було на світі, але можу уявити, який це був колосальний успіх тогочасних політичних діячів і щастя для народу нашої країни, яка стільки років йшла до незалежності. Чи могли собі уяви ти люди, що розпадеться така, здавалося б, могутня держава – СРСР?
Довгоочікувана, виплекана сльозами, кров’ю, революціями, війнами, повстаннями незалежність породила стільки планів і надій, сподівань і очікувань. Українці були переконані – прийшов їхній час, тепер все буде, як у людей.
Але… Недавно випадково почула по радіо фразу: «Не такою уявлялася Україна двадцять років тому». І задумалася. Можливо, варто абстрагуватися від нескінченної ейфорії та радості, що після стількох літ боротьби і втрат прийшла до нас довгоочікувана незалежність, а краще подивитися на нинішнє життя українців очима європейця? Скажімо, нашого сусіда – поляка. Як відомо, Польща вже у 2004-му році увійшла до Євросоюзу, має тверду валюту і стабільну політичну систему, економіку, соціальний захист населення. Поступово і надійно вона утверджується в європейській співдружності народів.
А що маємо ми зараз?
Думаю, що європейських сусідів в Україні найперше вражає наша багата, але занедбана природа. Ліси вирубуються не тільки браконьєрами, а й можновладцями для спорудження в них (і не тільки!) не просто особняків, а цілих маєтків. А тим часом зростає соціальне розшарування – у пресі оприлюднена інформація про те, що в Україні лише один чоловік з тисячі може дозволити собі купити все, що захоче. І лише один з двадцяти спроможний придбати холодильник… Про ціни мова особлива.
Підемо за найнеобхіднішим на базар чи в магазини після одержання мінімальної зарплати чи пенсії і заглянемо в гаманець після цього… Якщо вистачить на шкарпетки, то добре.
Не впевнена, що на своїй благословенній землі українці почуваються щасливими. Як, наприклад, жителі Данії, яких визнано найбільш оптимістичними людьми на землі. Ми ж поки що змушені слухати обіцянки і запевнення в тому, що і в нас з’являться золоті гори. Тим часом отримуємо ріст цін не тільки на пальне, газ, вугілля, а й на предмети першої необхідності… І все-таки День незалежності вважаю святом оптимізму.
Ми – нація, яка поки що повільно встає із колін. Перед нами високі завдання – вступ до ЄС, стабілізація економіки, поліпшення демографічної ситуації… Тому, аби все це не було порожньою балачкою, треба хоча б не втрачати віри.
Юлія ТОДОРЕНКО, студентка факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка. с. Осіївка.
