«Це для майбутніх поколінь», – говорили дітки, милуючись і радіючи зробленою роботою, полили дубки водою, сфотографувалися біля них і розійшлися.
Який же мій був подив через декілька днів, коли я з онуками прийшов поливати дубки – один вже був зламаний, ні не твариною, бо тварина зламати так дерево не може, дубка зламала людина.
Минуло ще два роки; дубок біля поклонного хреста ріс і досяг двометрової висоти. І ось знову якась недобра людина руками варварськи зламала дерево навпіл. Це могла зробити тільки бездушна людина, яка за своє життя не посадила жодного дерева, квітки, не зробила жодної доброї справи.
Або ще факти: біля річки Південний Буг на самому березі лежить каміння, яке здавна називають «Паляниця» і «Парубоче», де я і мої однолітки 40-50 років тому бігали босоніж, не остерігаючись загнати що-небудь у ногу. А тепер: каміння покрите склом від розбитих пляшок, та ще жителі кутка «Огруд» скидають сміття, побутові відходи покидали прямо на берег річки, все це змивається в річку і забруднює її.
Чому так відбувається, чому ми не задумуємося над тим, що залишимо після себе?
Чому зняли і здали на металобрухт чавунні плити з іменами загиблих воїнів у Великій Вітчизняній війні з меморіалу? Чому на єврейському цвинтарі, де поховані майже 500 євреїв, яких закатували румуни і деякі наші сільські поліцаї, зробили склад соломи і кукурудзиння, випасають корів? Чому в дві маленькі річки, притоки Південного Бугу, Тополівку і Макарівку, деякі жителі села скидають всякий непотріб, зовсім не реагуючи на зауваження сусідів та влади села?
Ламаючи дуби, зриваючи чавунну плиту з меморіалу, засмічуючи довкілля, по-хамськи ставлячись до людських могил – ці люди в першу чергу руйнують свої душі, для яких немає нічого святого, які не пам’ятають свого роду-племені, яким байдуже майбутнє.
Людина послана Богом на цей світ, покликана протягом всього свого життя творити добро і прикрашати своєю працею землю. Тож давайте, мої односельчани, приберемо єврейський цвинтар, узбережжя Південного Бугу та маленьких його приток, а дубки з учнями я посаджу знову. Не ламайте їх.
Іван СУХОРЕБРИЙ, депутат сільської ради. с. Сумівка.
