Сьогодні хотів би звернути увагу ось на що. Вже багато років я вслухаюся у зміст того, про що співають діти. І прикро стає, що репертуар колядок обмежується «Колядницею-паляницею» у кращому разі – класичною «Ой, радуйся, земле», а зі щедрівок виконують лише про ластівку, яка прилетіла і господаря стала викликати... Та й слова цих творів не всі знають.
Іноді я запитував колядників, чи навчали їх батьки, вчителі цьому співу, чи знають вони традиції нашого народу, пов'язані з народженням Ісуса Христа і початком Нового року. Ніхто не відповів ствердно. А от Інтернетом користуються майже всі. Коли ж спитав, чому навіть звідти не скачали і не вивчили якусь гарну колядку чи щедрівку, теж ніхто не міг нічого сказати. Не відповіли і на просте запитання, чому серед зими співається про ластівку. І дуже дивувалися, коли я їм сказав, що у давнину новий рік починався в Україні весною з прильотом птахів...
Відтак зрозуміло: ні батьки, ні вчителі не розповідають дітям про народно-релігійні свята, не навчають їх тим же колядкам і щедрівкам. Напевно, це наслідок того періоду, коли ходити попід вікнами із побажаннями було досить небезпечно, бо ж наступного дня викличуть до директора школи і «пропісочать» за участь у релігійному обряді. Та незважаючи на це, у селах нашого регіону ватаги колядників, а згодом щедрівників збиралися по своїх кутках і йшли вітати односельців.
Пригадую, що у шістдесяті роки підготовка до процесу колядування починалася задовго до Різдва – найперше, переписувалися і вивчалися колядки – їх надиктовували дідусі і бабусі. Потім ми ретельно виготовляли «віфлеємську зірку», бо що ж то за колядка без такого супроводу. До честі наших учителів, вони на все заплющували очі. Бо розуміли, що віковічні традиції нічим не спиниш і не заміниш.
І найголовніше: метою нашого колядування було справді якнайкраще заспівати, побажати усіх гараздів господарям. А те, чим нас обдаровували, було приємною і бажаною винагородою за щирі віншування.
... Хоч нинішні свята вже завершилися, думаю, є потреба вчителям повернутися до них, проаналізувати, розпитати дітей, яких колядок і щедрівок вони співали. А ще розповісти про те, як ці обряди проводилися в минулому. І ще раз нагадати, що не слід кидати обгортки від цукерок, шкірки від цитрусових тощо у під'їздах, де ходять віншувати. Йти до людей треба з чистими помислами.
І, напевно ж, варто подбати про розширення репертуару на наступні роки, можливо, навіть влаштовувати своєрідні конкурси на ці теми. Бо, повірте, «добра з медом паляниця» вже набила оскому.
Зрозуміло, що без меду вона не така, тому треба колядникові дати п'ятака. Тим більше, якщо цю дитячу колядочку співають старшокласники. На наступне Різдво усім, хто про це співатиме, наготую п'ятаків. Якщо, звісно, вони ще будуть в обігу.
Федір ШЕВЧУК
