Так, з ініціативи директора районного краєзнавчого музею О. М. Горобець 14 січня 2010 року було показано обряд святкування Щедрої куті на Бершадщині, який став традиційним. У гуляннях взяли активну участь працівники районного краєзнавчого музею, музичної школи та районного будинку культури. На святі були присутні представники райдержадміністрації та районної ради, працівники бібліотечних установ, учні музичної школи.
Присутні мали змогу поринути у чарівний світ традицій та обрядів, побачити цикл різдвяних свят, ознайомитися з історією виникнення свята Маланки, яке ще називають Щедрим вечором або Щедрою (другою) кутею.
В українській світлиці гостинно зустріли господар з господинею та запросили на щедру кутю. На відміну від Святого вечора під час щедрої вечері накривають багатий стіл, де переважають м’ясні страви. В деяких селах Вінниччини навіть кров’янки, які є традиційною новорічною стравою, називають «маланками». Вдруге протягом зимових Святок готують кутю. Випікають і спеціальні хліби «Маланку» та «Василя». Обов’язково на столі мають бути ритуальні речі: ніж, калач та воскова свіча. В ніч перед Новим роком господарює Щедрий Бог, якого зустрічають дід Ладо та духи померлих. Його ніхто не бачить і не чує, а він все знає, потаємно розмовляє з худобою про те, як її доглядає господар.
Після вечері водили Козу та Маланку. Роль «кози» звичайно виконував парубок, на якого одягали кожух вовною догори. В руках він носив вирізане з дерева примітивне опудало тварини з випаленими ніздрями, а замість очей вставляли блискучі бляшки або ґудзики. Голова «кози» мала рухому нижню щелепу з борідкою, що кумедно клацала під час вистави. На роги «кози» іноді чіпляли дзвоник і уквітчували їх кольоровими стрічками.
Походження Кози пов’яза - но з аграрно-магічними культами і вшануванням тотемних тварин. Центральним моментом ритуального дійства був танець «кози». Ті «вмирання» і «воскресіння», які символізували циклічний кругооберт часу, прихід Нового року. Поруч з основною зооморфною маскою діяли «баба», «єврей», «циган», «шандар», «Маланка», «лікар» та інші. Вітаючи господарів із святами, масковані колядники розігрували гумористичні сценки: «сварки діда і баби», «доїння кози», «продаж кози на ярмарку», «її вбивство», «лікування» тощо. Веселі діалоги народної вистави доповнювались пантомімою і танцями, гаданнями циганки. На закінчення господарі обов’язково обдаровували ряджених «колядою», до складу якої входили гроші й продукти. Щоб рік був радісним та веселим, господарі частували присутніх пирогами.
Свято видалося досить цікавим та змістовним. Кожен з присутніх згадав своє дитинство, свої різдвяні свята (багато кому за радянських часів було заборонено колядувати та щедрувати) та дізнався про священне відношення наших предків до природи, всього живого, відчуття єдності та гармонії з природою. Бо саме в традиціях та звичаях збереглася наша українська сутність, саме у невеликих селах жевріє іскорка життєвої мудрості народу, що допомагає вижити під час різних життєвих негараздів. Бо ми є нація з великим історичним духовним минулим.
Галина ІВАНЧЕНКО, керівник прес-служби РДА.
