Часто працюючи в архівах, я вирішив поцікавитися чи є якісь дані про Созона Белінського.
Попередні роки моїх пошуків не увінчалися успіхом, і тільки нещодавно вдалося ознайомитися із справою № 7550, яка раніше знаходилася в архівах СБУ.
Документи свідчать, що по цій справі проходило вісім чоловік. У грудні 1937 року в колгоспі стався падіж коней. У цей час батько Дмитра Созоновича працював завідувачем току, за що його було звинувачено в тому, що нібито коні загинули від того, що з’їли отруєне зерно. Протоколи допитів переконують, що до підозрюваних застосовували фізичну силу, слідчі «вибивали» ті свідчення, які були замовлені тодішнім режимом.
Тому не випадково звинувачені «зізнавалися» в тому, чого ніколи не робили, тобто в співпраці з диверсійно-терористичними організаціями з метою цілеспрямованого знищення кінського поголів’я тощо.
У той же час у справі є довідка від 20.01.1938 року, видана начальником РВ НКВС, та результати експертизи Одеського інституту науковосудової експертизи про те, що «отрутохимикатов не установлено ни в зерне, ни в нутрощах коня. Не исключена возможность гибели коня вследствие заболевания инфекционной болезнью».
Але слідчий не звернув уваги на такі переконливі аргументи і свою чорну справу довів до логічного кінця. 26 квітня 1938 року були розстріляні всі, хто проходив по цій справі: Я.А. Лабунський, 1910 року народження, завідуючий
Бершадським заввідділом, старший ветлікар; В.І. Чарник, 1894 року народження, агроном Бершадської МТС; С.Г. Лихацький, 1905 року народження, старший зоотехнік Бершадського ра - йонного земвідділу; В.Л. Чорнокульський, 1899 року народження, агроном колгоспу; М.І. Ярмак, 1914 року народження, бригадир колгоспу; В.Г. Жарун, 1889 року народження, завгосп; П.Т. Ярошепта, 1898 року народження, конюх колгоспу… Є в цьому сумному переліку і Созон Панфілович Белінський.
У 1958 році всі вони були реабілітовані посмертно.
Подібна ситуація була і в інших сферах.
Серед освітян були заарештовані й розстріляні учителі: Баланівської школи – Головатський, Флоринської – Довгань, Війтівської – Склярук, Устянської – Борейко, Кульчицький, Жахівський, Яланецької – Кирилюк, Бершадської – Івніцький, подружжя Михайло Анатолійович та Надія Устимівна Геро.
Подібна доля спіткала голову Бершадського РВК Удода, працівника райспоживспілки Бурлаку, колишнього голову колгоспу імені Чернова (с.
Устя) та «Комінтерн» (с.
Осіївка) Волощука, завмлином с.
Берізки-Бершадські, завідуючого «Заготзерном» Уткіна, директора заводоуправління і завмлином х.
Ворони Чорного і Чорнобильського, завмлином
Бершаді Замкового та багатьох інших.
Всі вони безвинно покарані та розстріляні у Вінниці. Там, де сьогодні знаходиться парк імені Горького, колись були братські могили, в яких близько 40 тисяч вихідців із Вінницької області, серед них багато жителів і нашого району знайшли свій вічний спочинок.
У роки Великої Вітчизняної війни, а саме в 1943 році, фашисти примусили наших військовополонених розривати ці могили і виймати тіла загиблих. Це було зроблено з метою протиставити народ і Радянську владу. Сюди запрошувалися родичі для пізнання за одягом замордованих у катівнях НКВС.
Після визволення Вінниці 20 березня 1944 року зразу ж на другий день до парку було зігнано 170 чоловік, які на вимогу німців приходили пізнати рідних. Їх теж розстріляли з кулемета, керував операцією начальник обласного управління НКВС Рапопот. Усіх інших, які провідували могили своїх рідних під час окупації, було репресовано. Серед них була й мати колишньої вчительки Баланівської школи В. О. Зайченко, яка отримала за такі «відвідини» 10 років таборів.
І я ставлю риторичне запитання: чи можна виправдати таку жорстокість? Ні! Ніколи! У кожного розстріляного була сім’я, маленькі діти, які довгі роки носили тавро «ворога народу». Багато з них ще й нині не знають, що сталося з батьками. Зокрема, Дмитро Созонович довідається про подальшу долю свого батька тільки після опублікування цієї статті.
Таке не повинно повторитися ніколи.
Григорій ПОГОНЧИК, краєзнавець, член Національної спілки журналістів України, лауреат премії імені Василя Думанського.
На знімку: на цьому місці у Вінниці, за даними істориків, відбувалися розстріли несправедливо репресованих земляків. На хресті напис «Жертвам сталінських репресій».
Фото Федора ШЕВЧУКА.
