Сади запам’яталися мені з дитинства. На присадибних ділянках їх було обмаль – в зв’язку з сталінськими податками на фруктові дерева. Ми підлітками бігали до колгоспного садка, щоб сторож дозволив назбирати падалиці, а іноді самовільно ухитрялись нарвати яблук чи груш.
Ми знали де ростуть папіровки, коли вони дозрівають.
В нашому селі було кілька садів, зокрема Твердохлібів, Харитонів – які були посаджені ще до колективізації. Особливо мені запам’ятався Харитонів садок. Посадив його вмілий і дбайливий господар Харитон Тарахкало, а після колективізації сад став колгоспним і збільшився за рахунок нових насаджень. В саду завжди був порядок, дерева обкопані і побілені, щовесни проводилась обрізка дерев, обробка від шкідників.
В наш час був посаджений сад новим власником – фермером А.Т. Головнею, який вже в перший рік порадував гарним врожаєм. Тож нині є три садки, які мають свою історію, як і люди свою долю.
На превеликий жаль, тільки один – фермерський – має господаря та належний догляд, хоч через погодні умови не завжди дає належну віддачу. А що ж робиться в інших садках? Вони запущені, заросли шипшиною, бур’янами.
З ранньої весни і до пізньої осені на плечах, велосипедах, підводами, машинами звозять туда всякий непотрібний в господарстві хлам – биті пляшки, скло, здохлу худобу, птицю і т.д. Все це є розсадником хвороб, адже вода весною біжить до місцевої річки, а потім такими стоками поповнюється Південний Буг.
Садки стали не тільки сміттєзвалищами, але й розсадником шкідників типу американського метелика. Так більше не можна, потрібно навести порядок. Ці садки користі людям вже не дадуть. Їх можна було порізати на дрова, якими забезпечити школи, лікарню, дитсадки, інвалідів та пенсіонерів, а землю використати під посів.
На сільськогосподарські угіддя та ставки господарі знайшлися, а чия земля під садками? Хто платить за неї податок і чи взагалі платить?
Думаю, такий стан справ не тільки в Михайлівці, але й в інших селах. Адже без дозволу є любителі поживитись – самовільно проводять рубку дерев, забезпечують себе паливом протягом останніх років. Говорячи про садки і цю досить актуальну проблему, хотів би провести паралель, яка має аналогічну теж не тільки в нашому селі. А як же використовуються водойми?
Чому всі водойми мають господарів, не дивлячись ні на розміри, ні на місцезнаходження. А відповідь дуже проста. Тому що там, де жива риба – там «живі» гроші. Де є вода, там обов’язково була риба, навіть тоді, коли водойми не зариблювали. Тож було б справедливо для влади і громади так ставити роботу, щоб одним була не тільки сметанка, а й сироватка. Як висновок – земля не повинна пустувати, а приносити віддачу чи то зерновими, плодами, ягодами, а там, де не можна обробити – посадити ліс. І в цьому, сподіваюсь, знайду не мало однодумців. Хоча запитань в цьому багато і до влади, і до громади.
Микола РУДИК. с. Михайлівка.
