Та саме сім'я Євгенюків дещо незвичайна. Зокрема, своєю працездатністю, умінням не тільки шукати, а й знаходити, яким чином вижити у нинішній непростий для сільського населення час.
Поспілкуватися, в тому числі і про наболіле, випала нагода, коли вони чекали молоковоза, тому і не поспішали, як зазвичай. Пенсіонерки, які сиділи на лавочці попід тином, на знак згоди теж дружно кивали головами, мовчки погоджуючись з тим, про що йшлося. Адже з сільським життям вони були обізнані не менше Володимира і Люби.
Сім'я Євгенюків має 0,54 гектара городу, а на додачу ще й гектар землі соціальної сфери. На сьогодні вони утримують чотири корови, теличку, парку свиней, птицю.
У попередні роки свиней годували навіть до дев’яти. На жаль, зменшення ціни на свинину змусило зменшити свинопоголів’я і утримувати їх тільки на власні потреби. З чотирьох теляток, які в цьому році народилися, теж залишили тільки одну теличку, подарувавши онучці, яка разом з бабусею і доглядає за нею.
Виручає сім'ю з обробітком землі, як і з заготівлями кормів, старенький тракторець.
Полегшують ручну працю електрична соломорізка, мотокоса, є водопровід. Працюють всі дружно.
Дочка у свій час після закінчення педінституту працювала у Романівці, аж поки не закрили школу. Тож роботу довелося шукати в Гайворонському районі, там же завгоспом працює і її чоловік.
Але весь вільний час і вихідні обов'язково проводять біля батьків, допомагають.
І про що б ми не говорили, чи не основною проблемою були ціни на молоко. Чому, за що у нас так знущаються над молоковиробниками? Дана сім'я у літні місяці продає його до двох тонн, а по якій ціні?
Невже так легко надоїти таку його кількість? А ще ж доводиться купляти концентрати, макуху, щоб воно були якісним, а худоба вгодованою.
Влітку легше, бо є в селі череда, яку власники корів випасають по черзі. Їхній сім'ї доводиться пасти чотири дні підряд. Вже рано-вранці корівки повинні бути подоєні і готові іти на пасовище, а господиня тим часом переносить відра з процідженим парним молоком у холодок до криниці, де збираються такі ж, як і вона, молокоздавачі і з нетерпінням чекають молоковоза.
Тож виникає закономірне питання: яка вина в тому молокоздавачів, що їхню продукцію приймають за особливими стандартами, за невисокими цінами? Адже молокозаготовачі добре володіють ситуацією і сповна користуються цим, знаючи, що молоко, крім них, реалізувати більше нікому. Постає і таке питання, про що теж говорили Володимир і Люба. Що це за технологія переробки молока, коли із нього, нібито нестандартного і неякісного, виготовляють якісні молокопродукти? А ще запитували, чому ціни на молокопродукти не залежать так само від пори року, як ціни на молоко?
І їм, і мені було зрозуміло, що все-таки цінове питання годилося б вирішувати якось по-іншому. Тим більше, я вже не веду мову про стимули для таких молоковиробників, як сім'я Євгенюків. Справедливо було б, наприклад, виділяти таким додаткові земельні наділи для вирощування кормових культур. Тим більше, що в селі вже чимало городів, які заростають бур'янами.
Або чому б, скажімо, при такій кількості молока не спробувати зайнятися його переробкою – на сир, сметану, сироватку – в селі? Варто лише знайти надійного партнера на реалізацію. Адже молоко якісне, крови перевірені ветеринарною службою, на що є відповідні документи.
Отже, чи не пора шукати вихід з такої ситуації? Аж ніяк не можна допустити, щоб таке джерело прибутку для багатьох сімей почало міліти. Можливо, навіть самим молоко - здавачам потрібно бути активнішими і шукати заготівельників, які платили б більше, створювати кооперативи, приймальні пункти молока, скориставшись досвідом інших громад. Було б доцільним громадам, як і окремим людям, як от Євгенюкам, зараховувати їх працю в робочий стаж. Адже від держави вони нічого не отримують, а з вирішенням продовольчого забезпечення он як допомагають.
Непогано було б, на думку односельчан, відкрити у Михайлівці філіал ветаптеки. Подоброму заздрять Євгенюки і тим, хто живе біля райцентру, або хоча б поблизу автотраси, де можна постійно більш вигідно продавати свою продукцію. Адже не обов'язково бути зоотехніком, щоб порахувати, яка потреба в кормах на рік для чотирьох корів і в яку копійку вони обходяться?
Дана сім'я займається не тільки тваринництвом, а й виростила непоганий сад біля хати. У минулому році на землях, які обробляли в лісництві сусідньої області, виростили прекрасний урожай кормових і столових буряків, частину яких реалізували восени, і, зумівши зберегти, весною.
Вирощували також і кавуни, дині. У цьому році на присадибній ділянці посіяли помідори. Заготовляють сім'єю і лікарські рослини, що теж є її сезонним прибутком. Але основним його джерелом є всетаки корівки, які завжди виручали сільських жителів навіть у найскладніші роки. Іноді просто не можна не дивуватися, як вони встигають.
Тож чому це у нас такому поколінню, як Євгенюки, доводиться не жити повноцінним життям, як вони того заслуговують, а тільки виживати?
Микола РУДИК. с. Михайлівка
