Таке забути неможливо

  • Подобається0Не подобається
  • 22 Червня 2011, 09:00


Відходить в історію трагічна чорна дата 22 червня 1941 року, коли фашистська Німеччина здійснила віроломний напад на Радянський Союз, частиною якого у той час була і наша Україна. Відтоді минуло вже сімдесят років. З кожним роком все менше і менше залишається живих свідків того воєнного лихоліття. І хоча мені за місяць до початку війни виповнилось лише три роки, та у цупкій дитячій пам’яті врізались перші дні тієї страшної події.

Ось і захотілось про таке розповісти читачам. Ніби сьогодні бачиться велике скупчення людей на залізничному вокзалі Калинівки (що на Вінниччині) і серед них чимало осіб у військовій формі (поблизу знаходився аеродром).

У небі ревуть літаки, лунають вибухи авіабомб, чуються кулеметні черги. Хтось до когось щось кричить, а багато хто, особливо діти, голосно плачуть. Йшла посадка на потяг… Серед тих, хто підлягав евакуації, була і наша сім’я. Нараховувалось у ній семеро дітей: двоє однорічних хлопчиків-близнюків, мені – три роки, сестрам – дев’ять, тринадцять, п’ятнадцять років і найстаршому братові – сімнадцять. Навіть тепер, коли вже й сам автор цих рядків досяг похилого віку, важко усвідомлювати, яких поневірянь довелось зазнати сім’ї, у якій було шестеро неповнолітніх, доки добирались до визначеного місця евакуації на Уралі в Челябінській області. Причому, з нами батька не було.

Він, як і інші партійці, ще певний час залишався у розпорядженні райкому. А знайшов нас на Уралі лише через пару місяців.

Для сучасників хочу навести один приклад тодішнього масового патріотизму. Через місяць-другий по приїзді на Урал, брат Олександр з групою місцевих юнаків, не очікуючи повісток подались до райвійськкомату і добровольцями пішли на фронт. Життя ж для сім’ї стало справжнім земним пеклом. Старші сестрички у свої тринадцять і п’ятнадцять років, щоб якось вижила сім’я, змушені були піти у радгосп на роботу. Мабуть тому й згадуються ті роки, ніби страшний сон.

А це – землянки і бараки, кресала, за допомогою яких добувався вогонь (сірники були рідкістю), маленькі шматочки насправді чорного хліба, підсмажені млинці з товченої у ступі макухи з домішкою грису (то вже вважалось делікатесом!) у харчовому раціоні. А ще ж – незлічена кількість клопів, кліщів, комарів-кровососів (ознака близькості тайги). Особливо ж допікав гнус, від якого сховатись практично було неможливо ні вдень, ні вночі, ні в приміщенні, ні у дворі, за винятком зимового періоду.

Звісно, найбільше страждав приїзжий люд, адже місцеві мешканці до згаданих природніх особливостей вже були звиклі. Серйозна боротьба велась і з вошивістю. І якби не жорстоке дотримання усіма і кожним зокрема санітарії, вони б (тобто воші) таки «доїли б» мешканців. Адже мила було обмаль. Виручали російські «баньки-парилки», які обов’язково щотижня мусіли відвідувати усі без винятку (благо, що не було проблем з дровами).

До безпросвітних злиднів додавала негараздів ще й дуже сувора довга сибірська зима та повна відсутність електрики (виручали гасові ліхтарі, лампадки і каганці). А постійна нестача харчової солі та вітамінів загрожували цингою. І якби місцеві знахарі не навчили евакуйованих варити з березової кори жвачку, либонь усі залишилися б без зубів.

Відтак сім’я постійно жила мрією про повернення до рідної України. Якщо іншим евакуйованим ніщо не заважало одразу після звільнення рідних місць повернутись на малу батьківщину, то батькові це вдалось у 1948 році, та й то лише завдяки численним офіційним проханням Вінницького цукротресту до тамтешніх партійних органів про дозвіл на виїзд як досвідченому спеціалісту по вирощуванню насіння цукрових буряків (до війни він працював старшим механіком у радгоспі Корделівського цукрокомбінату).

Навіть з плином часу не можу забути оте босоноге в латаних-перелатаних штанцях голодне і холодне раннє дитинство.

Спонукала ж мене до розповіді про важку життєву історію не лише чорна трагічна дата для нашого народу, але й колись почуте, що нібито евакуйованим жилось краще від тих, хто перебував на окупованій території.

Тож нехай прийдешні покоління співвітчизників ніколи не зазнають ні окупації, ні евакуації, що колись відчули на собі їхні предки.

Юрій ЦІНЧИК, громадський кореспондент, дитина війни. м. Бершадь.


Дивіться також в розділі  Спогади
» 02.04.2018 За громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння українському народу, виявлені під час Революції Гідності, Указом Президента України №890/2014 від 21 листопада...
» 02.04.2018 Уривок зі спогадів «З ярмарку»
» 01.04.2018 Кілька днів по центральній ґрунтовій дорозі, яка пролягала через село, стрімко просувались фашистські війська: автомобілі, танки, артилерія. Вояки йшли повз хату мого дідуся Миколи. Тож в один із звичайних днів сорок четвертого року, коли вже...
» 30.12.2017 Люди старшого покоління добре пам’ятають значки, марки, листівки і плакати з символікою VI Всесвітнього фестивалю молоді і студентів, що проходив з 28 липня до 11 серпня 1957 року в Москві. На нього приїхали тисячі юнаків і дівчат із 131 країни...
» 11.12.2017 8 грудня 2015 р. в АТО загинув Юрій Тарасенко
» 27.10.2017 Добрі справи і гарний слід
» 16.09.2017 Поетичний заповіт Миколи Хараїма
» 04.02.2017 Пам’яті друга
» 17.12.2016 Оніщенко Віктор Васильович
» 10.12.2016 Дороги майора Дігтяра
Всі статті розділу Спогади »
Цікаві фото
3 фото   
<b>Природа</b><br />
2 фото   
<b>Виїзний прийом до Лісничого</b><br />13 квітня 2011 року робоча група спеціалістів райдержадміністрації, очолювана першим заступником голови...
5 фото   
<b>З надією на дощ</b><br />Людно було днями біля відомого на території Бирлівської територіальної громади Бурлакового джерела. З надією на...
21 фото   
<b>Ожеледь. Зима прийшла з сюрпризом</b><br />
Всі фотогалереї »
Ми - пам’ятаємо - «Книга Пам’яті України» / Лісниче
Чорний Аврам Всеволодович (1911) 1911 р., українець, селянин. Мобілізований в 1944 р. Рядовий. Помер від ран 06.05.44. Похов. с. Форсулени, Румунія.

З історії Бершаді
Поряд з досягненнями в економіці відчутні зміни відбувалися в культурному житті. З перших днів після визволення почала виходити районна газета «Соціалістичний шлях» (з 1963 року — «Вогні комунізму»). Відкрилося педагогічне училище, в якому з числа молоді, що мала семирічну освіту, готували учителів початкових класів. У цьому закладі більш як 20 кваліфікованих викладачів навчали понад 300... Читати далі »



Останні новини
Може бути цікаво

Таке забути неможливо - Спогади - www.bershad.ua
Користувачі OnLine: 
Бершадщина  | Форуми  | Сторінками історії  | Літературна Бершадь  | Фотогалереї  | Новини  | Довідники  | Визначні місця  | У нас в гостях!  | Прогноз погоди в Бершаді  | Телефонні довідники
  • Продається будинок с. Чернятка. 35 соток, з усіма прибудовами: криниця, погріб, літня кухня з газом, будинок та времянка з газовим опаленням. Гарне місце. Ціни 3200 договірна.
    Продається будинок с. Чернятка. 35 соток, з усіма прибудовами: криниця, погріб, літня кухня з газом, будинок та времянка з газовим опаленням. Гарне місце. Ціни 3200 договірна.
    18.05.2020(063) 431-41-18
  • . Продам квартиру в місті Ірпінь, Київська область. 37 метрів, 16 000 у.о
    . Продам квартиру в місті Ірпінь, Київська область. 37 метрів, 16 000 у.о
    13.04.2020(067) 225-27-18
  • . Продаж одягу з Європи: Секонд хенд та нове.
    . Продаж одягу з Європи: Секонд хенд та нове.
    08.04.2020(096) 095-84-08
  • ДОСТАВКА:ОТСЕВА,ПІСКА,ЩЕБНЯ,,та інших вантажів до 8т.
    ДОСТАВКА:ОТСЕВА,ПІСКА,ЩЕБНЯ,,та інших вантажів до 8т.
    16.03.2020(098) 908-43-57
  • Продається тілна корова с.Бирлівка ціна договірна. тел 0960726720
    Продається тілна корова с.Бирлівка ціна договірна. тел 0960726720
    27.01.2020(068) 041-74-83
  • Продается дом с участком.(цена договорная) по адресу Виницька обл., Бершадськый р-н., с. Шляхова, вул. Дружбы 14.С общей площадью участка 25 соток
    Продается дом с участком.(цена договорная) по адресу Виницька обл., Бершадськый р-н., с. Шляхова, вул. Дружбы 14.С общей площадью участка 25 соток
    26.08.2019(097) 487-43-42
Всі оголошення Розмістити оголошення