Пенсіонерка з Шляхової (назватися не захотіла):
– Кризу зробили багатії, бідним однаково недобре тоді і тепер. Завжди жила і живу в нестатках. І тоді в ресторан не ходила, і тепер. Отримаєш ту пенсію – 650 гривень – і так все розрахуєш, щоб стало її на довше. Знаю, що ніхто нізвідки нічого не дасть. Надіятися треба тільки на себе. Працювати треба.
Криза для тих, хто лежить і нічого не робить, або байдики б’є і випити любить.
Марія Петрівна з Ставків:
– Зайві витрати скорочуємо, купуємо лише продукти і найнеобхідніше, економимо й на одягу. Витрачаємо менше, бо де заробити? В сім’ї двоє діток. Тримаємо корову, обробляємо город, отак і живемо.
Василь, підприємець:
– У людей грошей немає. Торік взяв валютний кредит, тепер розраховуватися дуже важко. Прибутки вже не ті – виторг менший, а виплачувати доводиться вдвічі більше.
Дмитро Олександрович, 55 років:
– Тяжкувато стало, сім’я велика – троє дорослих дітей, маємо онука. Ціни скочили вгору, а зарплата мізерна.
Оце що в селі живемо та город обробляємо, невеличке господарство тримаємо, те й виручає. Деколи дрова комусь порубаю чи просять картоплю допомогти посадити. Так і викручуємося.
Володимир, 22 роки, працівник торгівлі:
– Криза поки що сильно не позначилася, хоч і стало трохи гірше. Зарплата не змінилася, але ціни піднялися.
Дружина не працює – виховує дворічну донечку. Городу не маємо, тож допомагають батьки. Хочеться, щоб цей період якнайшвидше про - йшов.
Катерина Дмитрівна, 44 роки, родом з Бершадщини, проживає в Донецькій області, на малій батьківщині перебувала у справах:
– Криза зачепила кожну сім’ю. У нас, наприклад, шахти зупиняються, зарплату виплачують частками, відправляють у відпустки за свій рахунок. Підняли тарифи на комунальні послуги. Дочка навчається в гірничому університеті в Дніпропетровську. Раніше приїжджала додому тричі на місяць, тепер лише один раз. А дитині треба продукти і якусь копійчину дати. Харчуватися в їдальні обходиться їй 30-50 гривень на день, моя зарплата – 700-800 гривень, та ще й видають не всю зразу. Живемо в квартирі, тож багато платимо за опалення та інші комунальні послуги. Добре, що хоч пенсію чоловіку платять. Половина її йде на оплату комунальних послуг, решта – на навчання дочки.
Якби не пенсія, не знаю, як би викручувалися.
Галина Миколаївна, продавець:
– Все змінилося на гірше.
Доводиться економити на харчах і на одязі, купуємо що найдешевше, а, значить, неякісне. Словом, викручуємося, як можемо. Ось зараз, наприклад, свята, а я не можу дозволити собі купити все, як раніше, щоб накрити святковий стіл. Обходимося без цього, скромніше харчуємося.
Домашнє господарство не дуже виручає, бо занадто великі затрати на його утримання: дороге зерно, щоб вигодувати якесь порося чи курку, земля – не чорнозем, а пісок. А насіння, засоби захисту рослин? Хоч весною купую насіння, обробляю город, а восени все одно купую всю продукцію на базарі.
Допомоги нізвідки немає.
Навпаки, потрібно б підтримати дорослого сина, який одружився, а я нічим допомогти йому не можу, бо зарплата невелика, якої й самій не вистачає. Але як би там не було, надіємося на краще.
Валентина, 43 роки, домогосподарка, м. Бершадь:
– Криза дечому й навчила.
Тепер ми почали економніше витрачати електроенергію, воду, адже тарифи на комунальні послуги значно зросли. Овочі, деякі продукти закупляємо з осені, коли вони дешевші. Взагалі, на ринок вирушаємо, точно знаючи, що потрібно купити, інколи навіть записуємо це на папері. Купуємо натуральну продукцію у селян з навколишніх сіл, які, до речі, дуже щирі й можуть поступитись в ціні. Маємо родичів у селі, тож обов’язково передаємо одяг, з якого діти повиростали.
Розпитував Василь ВЕРБЕЦЬКИЙ.
