– Завершується сезон виробництва, який був досить складним – як за погодними умовами, так і у політичному житті. На території Маньківського господарства випало майже наполовину менше опадів проти минулого року, що не могло не позначитися на урожайності основних культур. А складним у політичному житті тому, що відбулися вибори до Верховної Ради України, і це теж внесло певні корективи у діяльність всіх колективів.
Тож 2012 рік насправді був роком випробувань наших сільськогосподарських структур на міцність. Адже район не добрав, у порівнянні з попереднім роком, значну кількість урожаю. Виграли ми тільки тим, що наші господарства багатогалузеві. Якщо у когось не вродила рання група зернових, то урожайнішими були кукурудза, соняшник, соя і так далі. Та ще й цінова політика більш-менш дала можливість хоча б застабілізувати економічний стан господарств, розрахуватися з людьми, за доставку матеріально-технічних ресурсів і закласти непогану основу під урожай 2013 року.
Щоб сільськогосподарське виробництво не було таким ризикованим, хотів би порушити проблему вирощування хоча б такої культури, як цукрові буряки. Ми їх сіяли тільки з надією, що буде працювати Красносільський цукровий завод, який міг би забезпечити більше тисячі робочих місць, враховуючи вирощування сировини.
На жаль, цього не сталося, і перспектива вирощування цієї культури й надалі залишається незрозумілою. Наприклад, у господарствах є значні запаси цукру, а реалізувати його не можемо, бо згідно з постановою мінімальна ціна на нього повинна становити 5,91 гривні, тоді, як на ринку вона – 4,7 гривні.
Також розуміємо, яке місце цукрових буряків у сівозміні, як і те, що їх обов'язково потрібно вирощувати. Навіть у такому складному році, як нинішній, ми маємо непоганий їх урожай, який перевищує 360 центнерів з гектара, при умові дотримання технологій.
А ще у нас багато говориться, що продукти харчування ввезені. Я ж вважаю, що ввозити їх в Україну взагалі не треба, тоді набагато краще працюватиметься нашим виробникам.
А з виробництвом тваринницької продукції ситуація взагалі є аномальною. З одного боку чути, що у нас її нібито не вистачає, а з іншого – ми постаємо перед фактом, що вона нікому непотрібна. З одного боку чуємо, що дуже високі ціни на продукцію тваринництва, а от заготівельні на неї, чомусь, дуже низькі.
Хіба буде, наприклад, селянин годувати корову, якщо ціна на молоко у приватному секторі не досягала навіть двох гривень, в той же час пляшка води коштує 3-4 гривні?
Такою є проблема і з виробництвом м'яса. Ціна на ковбасу може бути сто гривень і більше за кілограм, а кілограм живої ваги бичка, чомусь, – тільки 14. Тож само собою постає питання, де дівається ота різниця і на кого ми працюємо взагалі, кого дотуємо?
Така ж ситуація з виробництвом свинини. Якщо дватри роки тому ціна на неї була 22-23 гривні за кілограм, то тепер – тільки 17-19. Якщо порахувати, що для того, щоб вигодувати свиню у приватному секторі, де нема технологій, потрібно тонну зерна, яке коштує дві тисячі гривень, а вигодуване порося буде коштувати стільки ж, то яку вигоду матиме від неї селянин? От і є результатом цього всього спад поголів'я худоби, яку населення збуває навмисне. А як і відгодовує хтось свині, то тільки на власні потреби. Ми ж пам'ятаємо пору, коли в окремих приватних господарствах відгодовувалося по 30-40 голів.
Отже, перспектива (хочемо ми того чи ні) тільки за великотоварним виробництвом, новітніми технологіями, які сприяють отриманню продукції невисокої собівартості і відповідної якості, яка би була конкурентоздатною. Хоч саме такою вона буде тоді, коли ринок України буде захищено від її ввезення із-за кордону. Адже Україна спроможна нагодувати не тільки себе, а й сусідів. Однак це, на жаль, не залежить від нас, сільгоспвиробників, а від державної політики.
Стримуючим фактором є і те, що ніхто не знає, що буде з ринком землі. На сьогодні в наших сільгосвиробників, які мають інвесторів, працюють в інтегрованих структурах, ринок землі взагалі викликає тривогу. Адже коштів, щоб її купити нема, а розвалити те, що ще є і дає робочі місця нашим селянам, дуже просто.
У нас взагалі одним із основних надбань поки що є те, що ми ще не порозганяли до решти людей, утримуючи їх на робочих місцях. Хоч добре розуміємо, що таке мати 80 працюючих на 10 тисяч гектарів землі, в той час, як у нашому ж господарстві на 2,2 тисячі гектарів їх 140.
Серйозним стримуючим фактором виробництва сільськогосподарської продукції є і наше податкове законодавство. Було б правильно, якби всі платили певну суму коштів і податків з гектара, а не з нарахувань.
Маємо пам'ятати, що простих років у сільськогосподарському виробництві не буває. Це не цех під дахом, де можна відпрацювати все до дрібниць. Але в цілому нинішній рік все-таки нормальний і тільки завдяки праці всіх наших людей. Тому хочу привітати всіх із найбільшим у житті кожного хлібороба святом, побажати здоров'я і благополуччя в родинах. Нехай здійснюються всі ваші плани, щоб Україна, яку всі вважають великою аграрною державою із двома третинами світових запасів чорноземів, посіла таке місце у світі, яке вона давно спроможна посісти. А наші люди щоб зажили на такому рівні, як живуть у найрозвиненіших країнах. І вірмо, що так воно і буде, бо іншого шляху просто немає.
