Якщо Ви взялися за проведення журналістського розслідування, то чому не вислухали моєї думки і думки членів моєї сім’ї? Ваше твердження, що я ховався за шторами і спостерігав за дійством через вікно, не гідне професіонала такого рівня, як Ви.
Чи маєте Ви моральне право нагло втручатися в моє особисте життя?
Ще є до Вас багато питань, шанований Федоре Харитоновичу, і сподіваюсь задати їх Вам, але, напевно, уже в суді.
А тепер до справи. Але всупереч Вам з Вашими безпідставними доводами, які принижують мою людську гідність і честь, я кожне слово буду підтверджувати відповідними документами і доказами.
Вся ця історія, про яку Ви написали в своїй статті «Гусяча помста», почалася на початку літа 2009 року. Тоді на квартиру до Таринської Л.А. попросилися тоді ще співмешканці Гуренко С.С. і Ліщук Г.М. Згодом, підготувавши (вірніше, підробивши) відповідні документи, подружжя звернулось до Бершадського райсуду про визнання права власності на будинок, який вони винаймали.
Що ж це були за документи?
А це була розписка, нібито написана законним власником будинку Ременюк Ніною Олексіївною ще в 2004 році (законним власником будинку, який винаймало молоде подружжя Гуренко-Ліщук, Таринська Л.А. не була.)
Зміст розписки засвідчував, що 6 липня 2004 року Ременюк Н.О. отримала від Гуренка С.С. 40 тис. грн. за належний їй будинок. Тут і надалі всі документи додаю.
І ось мої доводи:
- Після перенесення важкої форми грипу на початку 2003 року Ременюк Н.О. важко захворіла, стала неадекватною, нічого і нікого не пам’ятала, постійно тікала з дому. І це зможуть підтвердити справжні сусіди, а не ті, яких Ви, Федоре Харитоновичу, сфотографували в якості сусідів. І до самої смерті її стан тільки погіршувався. І, виходить, у такому стані вісімдесятирічна Ременюк Н.О. за місяць до смерті написала розписку вишуканим почерком і підписом, як у Олександра Федоровича Керенського на грошах.
- У 2004 році і Гуренко С.С., і Ліщук Г.М. мирно жили кожний у своїх сім’ях у власних будинках. І купувати будинок для спільного проживання Степана і Ганни ще не настав тоді час.
- І найголовніше. Від почеркознавчої експертизи розписки Гуренко поспішно відмовився (документи додаю).
- Та й саме подружжя засвідчує (з Вашої статті), що домовились за будинок сплачувати 40 тис. грн. щомісячно (по 1 тис. в місяць). Що, виходить, повторно погодились платити?
Представивши зазначену розписку в суд, як головний доказ купівлі будинку, Гуренко ввів суд в оману. 31 серпня 2009 року рішенням Бершадського районного суду було визнано право власності Гуренка С.С. на житловий будинок, який він винаймав разом зі своєю співмешканкою. Саме в цей день, але за вісім годин до судового засідання, помирає відповідач Таринська Л.А. Які правові наслідки настають у даній ситуації, запитайте у згаданого Вами незалежного юриста. Сплативши, за сумнівною домовленістю, 18 тис. грн. (щомісячно по тисячі) за будинок, подружжя Гуренко-Ліщук вирішили припинити оплату, посилаючись на рішення суду. Людмила Прудивус, як спадкоємець всього майна, звернулась до мене з проханням розібратися в ситуації, що склалася. Отримавши на те відповідне доручення, я ознайомився з матеріалами справи і рішенням суду від 31 серпня 2009 року.
Дійсно, за рішенням суду, на підставі представленої розписки, за будинок вже було сплачено 40 тис. грн. А це саме та сума, про яку начебто домовлялись фігуранти справи, і необхідність продовжувати оплату за будинок, за переконанням подружжя, відпадає. Крім того, згідно з рішенням суду до володінь Гуренко-Ліщук має відійти ще ряд будівель і споруд, якими користувалась Прудивус Людмила, включаючи літню кухню і навіть туалет. Протестуючи проти такого свавілля, Прудивус звернулася до суду з позовною вимогою про скасування рішення Бершадського районного суду від 31.08.2009 р.
Ухвалою від 15 листопада 2010 року Бершадський районний суд скасував судове рішення від 31 серпня 2009 року. Отже підстава володіти будинком у Гуренка С.С. відпала. Ваша газета від 17 серпня 2011 року розмістила оголошення про недійсність документу, який засвідчує право власності Гуренка С.С. на житловий будинок по вул. Дорошенка, 28, у с. Джулинці.
Але пан Степан до сьогодні розмахує недійсним техпаспортом на будинок. Та й Ви посилаєтесь на цей документ у своєму писанні, не перевіривши факти.
І з цього часу починається п’ятирічна судова епопея.
Степан Гуренко подав до Бершадського районного 5 (п’ять) позовних заяв. Від вимоги про визнання права власності на житловий будинок до повернення коштів за проведення ремонтних робіт, в т.ч. і проведення газу (заяви від 5.10.2011 р. 20.02.2012 р., 21.02.2013 р., 11.03.2015 р.). 30 грудня 2013 року Бершадським районним судом прийнято рішення, яким відмовлено Гуренку С. С. у позовних вимогах. Апеляційний суд Вінницької області ухвалою від 1.09. 2014 року повертає справу на повторний розгляд до суду першої інстанції. Рішенням від 19 січня 2015 року Бершадський районний суд знову відмовляє Гуренку С.С.
Ухвалою від 3.03. 2015 року Апеляційний суд Вінницької області відхиляє апеляційну скаргу Гуренка С.С., залишивши рішення Бершадського районного суду в силі, фактично узаконивши його. Однак Гуренко С.С. у черговий раз звертається до суду за захистом своїх, як він вважає, порушених прав. Ухвалою від 2 червня 2015 року Бершадський районний суд справу Гуренко-Прудивус закриває.
Справу закриває і Вищий спеціалізований суд України Ухвалою іменем України від 22 квітня 2015 року. І цим, фактично, було поставлено, як Ви кажете, Федоре Харитоновичу, жирну крапку в цій п’ятирічній судовій епопеї. В ній брали участь чотирнадцять судів, включаючи апеляційний і касаційний рівень. Інтереси Гуренка захищали чотири адвокати, відбулося близько сотні судових засідань. І Ви, Федоре Харитоновичу, вважаєте, що ще не розібрались?
Потрібно ще жирнішої крапки? Тоді це вже буде «клякса».
Всі наведені факти я підтверджую відповідними документами.
Доводжу до Вашого відома, що повноправним власником «віджатого» будинку є Прудивус Л.М., що підтверджується відповідними документами.
Для недовірливих я наведу ці документи: Витяг про реєстрацію права власності №42073204; Свідоцтво про право на спадщину за законом №1031; Витяг про реєстрацію в Спадковому реєстрі №41220567; Витяг про реєстрацію обтяжень №41784628: Технічний паспорт на будинок, по вул. Дорошенка, 28, у с. Джулинці. Висновки судів, як місцевого так і апеляційного, засвідчують той факт, що перешкод для Прудивус Л.М., як законного власника, у володінні житловим будинком не існує.
З проханням сприяти законному власнику потрапити до власного житла Прудивус Л.М. звернулась до міліції (реєст. №2575 від 4.08. 2015 р.) та до сільського голови (вх. №48 від 17.08. 2015 р.). І як під копірку були надані відповіді з міліції (вих. №9841 від 28.08.2015 р) та з сільської ради (вих. №234 від 25.08. 2015 р.), з яких випливає, що подружжя Гуренків не збирається залишати будинок, мотивуючи це тим, що в будинку знаходяться їхні речі і вони в черговий раз мають колись позиватися до суду. А в цьому їх всіляко підтримують і сільський голова, і дільничний інспектор.
Абсурднішого вирішення проблеми годі придумати.
Оце, я звертаюсь знову до Вас, шанований мною Федоре Харитоновичу, називається «воістину віджали», в результаті чого захищений Конституцією громадянин України не може потрапити до свого житла, належного йому по закону. Все, що я виклав вище, підтверджується незаперечними доказами, а не зібраними на вулиці брехнями.
Я Вас знаю, Федоре Харитоновичу, як мудру і порядну людину. Але скажіть мені, на милість, чому Ви полізли в моє особисте життя, де Ви знайшли зв’язок між моєю діяльністю, як представника особи в суді, і моїми хатами з моїми кленами? А мої хати – то виключно моя проблема. І ні перед ким я не збираюсь відчитуватись за стан мого подвір’я, за клени у вікнах, окрім пам’яті моїх батьків. Тільки перед ними я завинив, тільки заради їх пам’яті я зроблю висновки. Невже Ви, Федоре Харитоновичу, вправі нав’язувати мені свою волю: з ким я і члени моєї сім ї повинні розмовляти, а з ким ні; до кого мені йти на весілля чи похорони, як мені відноситися до шахраїв, бариг; кому мені допомагати вирішувати його справи в суді, а кому відмовити. Це моє особисте життя і втручатися в нього ніхто не має жодного права.
Недоторканість мого приватного життя гарантується Конституцією.
А зараз про головне. Шановний Федоре Харитоновичу, коли Ви пишете від душі, відчувається стиль справжнього професіонала. Але ви не вмієте писати замовних статей, це суперечить Вашій сутності. Відчувається пустота, безвідповідальність, черствість і жовч. Єдиним світлим променем в Вашій статті є цитата з мого «звернення».
Той, хто замовив цю статтю, підло сховався за спини цих простих людей, що фігурують у Вашій статті. Істинною причиною виходу на сторінках Вашої газети цього пасквілю є моє звернення до односельчан під час останніх виборів.
Щодо Вашого висновку, що зміст мого звернення – це суцільна брехня і бруд, то я готовий підписатися під кожним словом мого звернення, доказати істинність моїх тверджень. Я сподіваюсь, що Ви зможете представити можливість на сторінках своєї газети розгорнути дискусію про минулі вибори, їхні результати, розвиток чи занепад села за останні 18 років, про майбутнє мого рідного села, про проблеми, які потрібно вирішувати в Джулинці. Я хочу, щоб у школі мого села було, як і раніше, не 300, а 1300 учнів, щоб їхні батьки мали постійну роботу, щоб у село, після навчання, а не з купленими дипломами, поверталися молоді спеціалісти.
Я сподіваюсь, Федоре Харитоновичу, що тільки в дискусії повинна народитися істина. І це не просто дискусія – це боротьба, боротьба добра і зла. Тут головне не злякатися, не відступити, не піддатися на спокусу.
Володимир КОЙБІЙЧУК.
