Ми, комуністи Бершадського району, голови громадських та політичних організацій, як і більшість громадян України, жителів району, засуджуємо такі дії та висловлюємо глибоку стурбованість кризою, яка реально загрожує не тільки стабільності в суспільстві, але й національній безпеці України.
Тому вважаємо своїм моральним і патріотичним обов’язком звернутися до органів влади району, політичних та громадських організацій із закликом керуватися здоровим глуздом та інтересами всього українського народу, а не кон’юнктурними забаганками вождів так званої «опозиції», не допускати проявів насилля і політичного екстремізму.
Вважаємо за необхідне повідомити, що недопущенню нинішнього розвитку подій сприяли б залучення народу до вирішення питань, які стосуються зовнішньополітичної орієнтації України шляхом всеукраїнського референдуму, а також реалізація антикризової програми, яку пропонує Компартія України. На жаль, ці ініціативи сьогодні ігноруються як з боку влади, так і «опозиції».
Ганебними, відверто протизаконними вчинками екстремістам-політикам вдалося організувати політичне протистояння, підбурити студентство до насильницьких дій.
Результат – на вулицях української столиці пролилася кров. Ми впевнені: якщо сьогодні не зупинити війну з пам’ятниками, з нашим історичним минулим, – завтра наших дітей чекає людиноненависницька, фашистська диктатура в Україні!
Закликаємо громадськість міста і району активно протидіяти будь-яким провокаціям, деструктивним процесам з непередбачуваними як для кожного з нас, так і для суверенітету наслідками.
Іван ГЛАДИБОРОДА, перший секретар Бершадського РК КПУ; члени бюро, діти війни,
працюючі і непрацюючі Володимир БАЙРАК (м. Бершадь), Володимир ЗАЇКА (с. П’ятківка),
Михайло ГОДА (с. Чернятка), Олександр МАМОНОВ (с. Яланець),
Галина ЧЕРНОВА, Станіслав САЛТАНОВСЬКИЙ (м. Бершадь).
Від редакції. Ми також не є прихильниками боротьби з пам’ятниками, також стурбовані ситуацією, що склалася в країні, але не можемо розділити навішування ярликів на кшталт «молодчики із націоналістичного угрупування». Автори пишуть у лапках про «так звану «опозицію». Це терміни із радянського минулого, адже, як показують події останніх тижнів, опозиція в нас таки справжня. І вже явним перекрученням фактів є те, що студентство нібито підбурили до насильницьких дій.
А хто розгонив Майдан? Хто давав команду беркутівцям?
Мабуть, автори не зовсім уважно стежать за подіями на Майдані Незалежності, де люди (а це якраз переважно студенти, тобто найпрогресивніша частина населення, майбутня інтелектуальна еліта нації) мирно висловлюють протест проти згортання асоціації з Євросоюзом, відстоюють своє право на європейське майбутнє, зрештою, на людську гідність, право вільно висловлювати свою позицію.
А щодо минулого, то воно не обмежується лише радянським періодом, історія України набагато триваліша і складніша.
Просто від нас дуже довго її приховували, не хотіли, щоб український народ мав свою історичну пам’ять. І, напевно, закликати потрібно не стільки до збереження пам’ятників, а до пошуків шляхів порозуміння.
Авторам же побажаємо глибше вникати у суть подій, вивчати справжню історію України, а не керуватися лише завченими з часів СРСР ходульними ідеологічними фразами та гаслами.
