На знімку: подружжя Крамарів п’ятдесят років тому.
Ніби недавно ходили до школи (обоє народилися у Білому Камені, там навчалися одночасно, вона – в «А», а він – у «Б»). А потім Ніна вступила до Бершадського педучилища, а Володимир не зразу продовжив навчання, а ще цілий рік працював у колгоспі рідного села. Далі було трирічне навчання у П’ятківській школі, служба в армії, військове училище… Про те, як вони вдруге познайомилися, чоловік згадує розчулено і з теплотою. Це було на чийомусь весіллі.
Власне, і знайомитися не потрібно було, бо ж знали одне одного з дитинства. Та цього разу все було по-особливому: він – курсант, вона – студентка фізмату педінституту, обоє навчалися в Одесі. Тоді ж, після весілля, Володимир провів Ніну додому. Навіть переніс її через невеличку річечку. І там же вперше поцілував… Розписалися вони у березні 1961-го року в Приморському загсі міста Одеси. Була в них скромна студентська вечірка, і лише через деякий час, того ж таки року, батьки зіграли їм скромне весілля в рідному селі.
А потім – нелегкі роки служби чоловіка, переїзди, переселення. Та труднощі долали з допомогою любові, взаєморозуміння, вміння поступатися одне одному. Всі, хто знає цю сім’ю, захоплюються тим, з якою ніжністю вони ставляться одне до одного і донині. Їхня любов – тиха, непоказна, але міцна і надійна. І прожиті разом літа – нелегкі, але пам’ятні. Для них вони – золоті, бо зіткані із любові.
…Вже давно і діти дорослі, а їм здається, що вони ще й досі такі ж молоді, як і п’ять десятиліть тому. Та вже он і Сергієві далеко за сорок, і старшій внучці Майї – тринадцять. А дочка Таня, хоч і молодша, та живе далеко від батьків. Закінчила факультет іноземних мов, вийшла заміж за англійця Девіда, поїхали до нього на батьківщину. Дідусь з бабусею молодшого внука – дворічного Марка бачили ще лише на фото та з допомогою Інтернету – по скайпу. З нетерпінням чекають безпосередньої зустрічі з рідними людьми.
Ніна Юхимівна працювала піонервожатою, вчителькою, методистом, зараз – на пенсії. На заслуженому відпочинку і Володимир Максимович, та не сидить вдома – знаний він у районі як голова ра - йонної ради ветеранів війни і праці. А це дуже нелегкі і непрості обов’язки. Тож він не збавляє активності. І не в останню чергу тому, що має міцний тил, вірну і люблячу дружину.
Тож разом з рідними людьми побажаймо подружжю Крамарів залишатися такими ж надалі при доброму здоров’ї ще багато років. Хай золото літ і любові зігріває усіх, хто вас оточує.
Федір ШЕВЧУК.
