Скажете, ностальгія за юністю? Можливо. Але спілкуючись зі своїми ровесниками, не кажучи вже про старших, зустрів цілковите розуміння неабиякої ролі духової музики в житті людини. Пригадую розповідь ветерана війни про те, коли під час запеклого бою з фашистами, вже будучи непідвладними наказам командира, всі піднялися в атаку зачувши марш „Прощання слов’янки” у виконанні невеличкого оркестру.
А хіба не нуртувала душа в багатьох людей нині середнього і старшого віку, зачувши чудові вальси „На сопках Маньчжурії” чи „Амурські хвилі”? А як прекрасно звучать у виконанні духового оркестру народні мелодії?..
На жаль, все це поступово відходить в минуле, а нинішня молодь сповідує іншу музику. Навіть в селах, де особливе сприйняття духової музики, такі оркестри вже рідкість. А про районні фестивалі годі й думати.
Саме такі думки зародилися після чудового виступу флоринського духового оркестру на нещодавньому творчому звіті Бершадщини в обласному центрі. Тож привітавши з успіхом його керівника, справжнього знавця та цінителя духової музики, талановитого педагога Олександра Дунаєвського, задав і питання, винесене в заголовок.
– Раніше духова музика була в пошані, – згадує Олександр Степанович, – а ми, викладачі, не встигали навчати дітей та ще й керували окремими оркестрами у великих трудових колективах. Не було жодного районного концерту, де б не виступав зведений духовий оркестр під керівництвом Івана Івановича Мазуркевича, а районні фестивалі таких оркестрів проводилися регулярно. Однак наприкінці 80-х податківці оголосили духовикам війну, вимагаючи плати за патент, який давав право грати на весіллях. Поступово на таких торжествах стала переважати естрадна музика. Втратили тоді й інтерес до духових оркестрів і керівники та влада. Тож дійшло до того, що в багатьох селах вони зникли. Пригадую момент, коли помер наш колега, директор будинку культури в
П’ятківці – ми ледве зібрали невеликий оркестр, щоб провести його в останню путь.
– То Ви вважаєте, що у духових оркестрів немає майбутнього? – запитав прямо.
– Навпаки. Думаю, що мода на фонограми пройде, і коли люди житимуть краще, то й в музиці знатимуть толк. Місця під сонцем вистачить і танцюристам, і хоровим колективам, і співакам, і духовикам. Прикладом цьому може слугувати і наш духовий оркестр, створений 1,5 року тому за ініціативою та при підтримці Флоринського сільського голови Василя Івановича Нікітчука. Коли ми виступаємо на сцені нашого сільського будинку культури, то нам аплодують всі без винятку. В нашому колективі грає і бізнесмен Василь Синявський, і водій товариства Микола Цимбалюк, і цілі династії – батько і два сини Музиченки та інші.
Приємно, що нас скрізь тепер запрошують, особливо подобається виступати в парку міста
Бершаді на прохання міського голови Михайла Івановича Кольченка. Саме завдяки цим двом керівникам територіальних громад ми отримали можливість виступити на обласній сцені.
Приємно було слухати людину, яка попри несправедливості та негаразди не розчарувалася в своїй діяльності. Його наслідують інші колеги, не рідко на голому ентузіазмі. Саме тому ще не затихли духові оркестри в
Усті,
Баланівці,
Яланці,
Красносілці та інших селах району, хоч в багатьох з них їх вже не чути. Хіба що справді – запросять звідкілясь на похорон.
І все ж не покидає надія, що й надалі скрізь звучатимуть оркестри – коли святково-весело, а коли й траурно-величаво. Тож хіба така музика не має права на життя?
Павло БАЙДАЛЮК.
